Львів, заснований галицько-волинським князем Данилом Романовичем і названий іменем старшого сина Лева, упродовж віків залишається неперевершеною пам'яткою світового зодчества. Про це свідчить факт прийняття Львова під охорону , ЮНЕСКО. Віддавна історико-архітектурний заповідник приваблює шанувальників і знавців історичних пам'яток Львова, що створювались віками талановитими архітекторами і будівничими. Невід'ємною частиною історико-архітектурного заповідника, одним із привабливих куточків Львова є архітектурний ансамбль на Святоюрській горі. На тлі мальовничого ландшафту міста височить Архикатедральний собор святого Юра - пам'ятка пізнього  українського бароко, що є    домінантою    в містобудівельному середовищі.

        З історичних джерел довідуємось, що перший дерев'яний храм, посвячений святому Юрію, закладено наприкінці XIII ст. (у 1280р.) князем Левом Даниловичем для волинського князя (свого стрия ) Василька. Найдавніша легенда нам сповіщає, що на Святоюрській горі, ще на початках християнства ченці мали свої печери і чернече життя було ще в обителі уфундованій князем Юрієм Львовичем (1340р.), на честь його небесного покровителя - Юрія. За переказами, у тих печерах провів свої останні роки печерник Василиско-Василько (1204-1270 рр.), брат короля Данила. Незабаром поруч із церквою збудовано дерев'яний монастир.

Великих руйнувань Галицько-Волинському князівству завдала грізна татарська сила, що пограбувала українські землі (1240-1241 рр.), і пішла на центральну Європу.

А династичні чвари спричинили послаблення міці князівства й цим скористались чужинці. У 1340 році польський король Казимир III разом із численним військом вступив на Галичину.

Тоді ж було спалено перший дерев'яний храм св. Юрія і його монастир разом з усім княжим Львовом. Лише через рік ігумен василіянського монастиря Євтимій відбудував дерев'яну церкву. На сучасній дзвіниці катедри св. Юра збереглась остання пам'ятка княжого Львова - дзвін 1341-го року. На дзвоні читаємо напис: "В літо 6849-те соліян бисть колокол сей святому Юрію при князі Димитрії ігуменом Євтимієм". Цей напис свідчить, що дзвін милозвучно дзвонив ще князівську славу, а згаданий князь "Димитрій" - Дмитро Детько управляв Галицькою державою після смерті князя Юрія Болеслава (у 1340р. ). Нову муровану церкву ігумен Євтимій розпочав будувати лише в 1363р., яку перебудували у 1437р., як про це довідуємось із монастирської хроніки Бартоломея Зіморовича. Ровесницею першої кам'яної церкви св. Юрія є Вірменська церква (частково мурована з цегли, частково дерев'яна). Збудована одним майстром.

У ХV ст. Галицька митрополія переживала складні часи, лише наприкінці цього століття монастир св. Юра стає важливим духовним осередком Львова. На початку 1530-х років силами братської організації львівського міщанства відбулась обнова галицько-львівського єпископства і першим єпископом було обрано визначного міщанина і члена церковного братства Макарія Тучапського. Відтоді, з 1539р. храм св. Юрія стає катедральною церквою, вже будучи монастирською. Храм св. Юра був свідком й учасником різних історичних подій. На площі коло катедри 1655р. розмістився табір Богдана Хмельницького; 1672 року катедру понищили турки, у 1695р. на монастир напали татари.

Традиційними у ХVІІ ст. в міському житті Львова були січневі ярмарки на день святої Агнети. Згодом, поширеними стали травневі святоюрські ярмарки, які відбувались коло стін катедри під протекторатом львівських єпископів, а пізніше митрополитів.

Серед львівських владик східного обряду визначною постаттю кінця XVII ст. був єпископ Йосип Шумлянський (1667-1708). Це він звелів перевезти з Теребовлі, що на Поділлі, у 1673 році до катедрального собору св. Юра ікону Матері Божої, вславлену чудами. За єпископа И. Шумлянського близько катедри побудовано дві каплиці. Першу - святого Прокопа, з південної сторони при дзвіниці. А в 1700 році прибудовано Покровську каплицю, куди і було перенесено чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Наприкінці ХУІІ ст., у Львові, поряд з братською друкарнею, при святоюрському монастирі діяла заснована И. Шумлянським кирилична друкарня. Видано тут у 1687-1688 роках непересічні твори книжкового мистецтва - "Метрики" і "Псалтир". У 1700р. Видруковано "Ірмологіон" - нотну книгу, яка вперше в Україні та східнослов'янському книжковому мистецтві друкована створеним нотним шрифтом.

Прийняття Унії є найважливішою віхою Львівської єпархії, за часів діяльності Й. Шумлянського. Ілипня 1700р. на єпархіяльному соборі в Святоюрській катедрі проголошено акт з'єднання Львівської Архиєпархії з Римським Апостольським Престолом. Більше сто років минуло від Собору в Бересті , поки єпископ Шумлянський перейшов з цілою єпархією на унію, а за ними в 1708 році її прийняло Ставропігійське Успенське братство.

В національному й релігійному житті Львова, Галичини й усієї Русі-України відіграв особливу роль боярський рід Шептицьких. Перший з цього роду визначний Митрополит Атанасій (1715-1746) розпочав будову нового величавого храму у Львові на місці середньовічної Свято юрської церкви, що "...була нездатна до вжитку". Стара церква визначалась надзвичайно міцними мурами, тому довелося розбирати церковні стіни (1743р.) під заплановану теперішню катедру святого Юра. На портреті Атанасія Шептицького (перші чверті ХVІІІ ст.) зберігся вигляд перебудованої старої катедри - вівтарна частина має вигляд триконха, а центральний об'єм накритий високим двосхилим дахом, завершиним ліхтарем з маківкою (за В. Вуйциком).

1 жовтня 1744 року закладено фундамент нової церкви. Це була доба барокко. Головним проектантом і будівничим Святоюрського храму став німець Бернард Меретіні (Меретин). У Львові архітектор з явився у 1738р. і своїм талантом привернув до себе увагу фундаторів. Він залишив такі чудові пам'ятки архітектурного мистецтва як ратуша у Бучачі, палати Любомирських і монастир місіонерів; костел Кармеліток Босих у Львові; костели в Городенці, Наварії, храми в Буську, Годовиці, Лопатині.

Продовжити та довершити будівництво катедри Атанасій Шептицький доручив своєму братові та правонаступникові, єпископу львівському Левові Шептицькому (1749-1779 рр.), призначивши на це 116820 злотих. Лев Шептицький планував частину грошей використати на побудову греко-католицької семінарії безпосередньо коло храму, але на жаль ця мрія не була зреалізованою. Для того, щоб зібрати кошти на побудову церкви митрополит призначив окремий податок і за десять років зібрав значні кошти. Ще незадовго до смерті Л. Шептицький купив два села недалеко коло Львова, Мшану і Мальчиці, а прибутки з них призначив на будівництво, вдало довершивши його як цілісний архітектурний Святоюрський ансамбль.



На авторському проекті з 1750р. Б. Меретіні, композиційне вирішення зближувало пам'ятку із трибанними українськими церквами. На ньому подано повздовжній перетин храму, на якому нава, бабинець і вівтар завершуються банями. За побажаннями фундатора, мати однобанну церкву, архітектором було внесено зміни до проекту. Тому, існуючі бічні об'єми бабинця і вівтаря перекриті хрестовими склепіннями (за В. Вуйциком).

Будівельними роботами на Святоюрській горі з 1762р. по 1763р. керував Мартин Урбанік. В цей самий час він будував у Львові храм Домініканського ордену, за проектом військового інженера - Яна де Вітте, фундатором храму став Юзеф Потоцький. З 1765 року керівництво будівельними роботам] собору св. Юра продовжив послідовник визначного зодчого Б. Меретіні - Клеменс Ксаверій Фесінгер. Будова катедри була розпочата у 1744р., а вже 5 вересня 1760 року відбулось підняття хреста на храм, що було відзначено сальвами з гармат. Фактично, будівництво собору св. Юра закінчене було у 1764 році, але декоративні роботи продовжувались аж до 1780 року.

Основним компонентом архітектурного ансамблю пізнього барокко є катедральний собор. До нього входять митрополичі палати, капітульні будинки, дзвіниця, владичий сад, огорожі. Монументальні аркоподібні ворота ведуть на подвір'я собору св. Юра. Фігурне обрамлення воріт оздоблене постатями святих, що символізують церкву Римську і церкву Грецьку - скульптурну групу створив у 1770р. Михайло Філевич. Просто перед нами, відкривається третя брама в металевій огорожі (аналогічна попередній). На ній височать дві скульптурні постаті "Віра" і "Надія" М. Філевича, каменярські роботи виконав підбанник із заокругленими гранями, обведений ажурною балюстрадою з еліптичними люкарнами і прикрашений ліхтарями. Під головною банею чотири пілони підтримують систему склепінь та менші понижені приміщення навколо нави. Ліхтарню бані обвиває така сама балюстрада. Уся могутня форма головного фасаду вдало поєднує в собі різноманітні деталі архітектурного декору з будівлею: різьблені в камені ліхтарі, ажурні балюстради - всі каменярські роботи виконали Петро Білостоцький, Онуфрій Стефанський. Ажурні балюстради й аттики - є основними домінуючими елементами архітектурних прикрас собору.

Цілісно в інтер'єрі, у синтезі з архітектурою, поєднані ажурні декоративні деталі. Репрезентативний великий вівтар виконаний скульптором Себастьяном Фесінгером ( 1768р.). У 1770р. майстром М. Філевичем виконано ряд різьбярських робіт в інтер'єрі храму: постаті первосвященників Аарона і Мелхіседека у великому вівтарі; єпископський трон на горному місці; орнамент до вівтаря і рама для образу "Христа Архиєрея"( над царськими вратами ). Чимало відомих малярів працювало над внутрішнім оздобленням храму. Автором великих композицій, які знаходяться у великому вівтарі - "Христос Архиєрей", "Розп'яття"," Тайна вечеря" художник Юрій Радивілівський (1770р.). Ним же виконані намісні образи, які розміщені по боках дияконських воріт на пілонах, також апостоли на стінах пресвитерії. За вівтарем велична композиція - "Христос Учитель", написана художником Франціском Смуглевичем. Цей образ був подарований собору каштелянкою Катериною Косаковською.

 Стипендіат владики Лева Шептицького - Лука Долинський (бл. 1745- 1824р.) після закінчення віденської Академії мистецтв, працював у Львові (1787р.) над створенням своїх шедеврів до Святоюрської катедри. Він виконав шістнадцять образів празничків, овальні ікони пророків, в яких традиції українського барокового малярства поєднуються Із прийомами тогочасного європейського мистецтва. Настінне малювання у соборі з'явилось у 1876 році, його автором був краківський художник Еразм Фабіянський. Напроти амвону у 1881р. при правому пілоні був поставлений пам'ятник папі Пієві IX, роботи Тадеуша Блотницького.

Митрополичі палати, які знаходяться на центральній осі собору, збудовані в 1760-1762 рр. за проектом К. Фесінгера у стилі Людовіка XVI з елементами класицизму. У1772-1774 рр. за проектом цього ж архітектора проведено реконструкцію інтер'єру двоповерхових палат. Головну споруду палат обвиває тераса, яка сполучається з прямокутною соборною площею двораменними сходами. Оздоблювальні декоративні роботи у покоях велись під керівництвом архітектора Франціска Кульчицького: мистецькі роботи виконували художники - Симеон Градолевський і Стефан Угницький; декоративні роботи - скульптор Іван Щуровський. Реставрація за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича в 1885р., значно змінила інтер'єр митрополичих палат. У 1922 році львівським будівничим - Левом Левинським було проведено часткову реставрацію.

Зліва, від митрополичого палацу, розміщені капітульні будинки, стіни їх членовані бароковими пілястрами, оживлені вікнами з декоративним кам'яним орнаментом. У 1738р. побудовано ліве крило кагатульних будинків, за проектом архітектора Й. Єдинець; праве крило збудовано в 1774р. - архітектор К. Фесінгер. Північний корпус капітульних будинків зведено в 1864-1866 рр. архітектором Иосифом Браунзейсом. Загалом декор фасадів капітульних будинків стилево наближений до митрополичих палат. Владичий сад та капітульні забудування у 1772р. обведено мурованою огорожею. До початку XIX століття проіснував мальовничий парк з трьома терасами навколо митрополичого палацу.

Невід'ємним компонентом ансамблю, з північно-західної сторони архикатедри св. Юра є - дзвіниця, її збудовано за проектом архітектора Гаєка у 1828р., будівництво провадив Иозеф Землер. Дзвіниця, що була сконструйована в 1866р. архітектором Йосифом Браунзейсом, будівничим Вінцентом Равським зберігає дзвін княжих часів "Кирило".

Ансамбль архикатедри святого Юра XVIII-XIX ст. - це гармонійна єдність в розташуванні та декоративному оформленні групи споруд наділених спільними стилістичними рисами, що становлять цілісну архітектурну композицію.

1 Іісля відновлення Галицької митрополії у 1808 році, та коли Святоюрський монастир включено у сьогоднішні катедральні забудування, новозбудована церква стає архикатедральною. У 1817р. чернече життя василіян перенеслось до другої обителі княжого походження - Святоонуфріївського монастиря при вулиці Жовківській(тепер Б. Хмельницького). Тоді у звільнених приміщеннях було розміщено служби капітули, консисторії та світського духовенства.

У соборі св. Юра проведено кілька реконструкцій - в 1850р.,у 1866р. Мав намір помістити у соборі новітній іконостас і Кардинал Сильвестер Сембратович у 1885-1898рр., але фахівці архітектори переконали його не вносити кардинальних змін до інтер'єру. У 1911р. розпочато реставрацію білокам'яних декоративних елементів і кам'яної скульптури, за проектом 1905 року Адама Топольницького. Але роботи було зупинено початком Першої світової війни, лише в 1933р. їх продовжили. Проведені археологічні дослідження підземелля собору (1932-1933 рр.) д-ром Ярославом Пастернаком, виявили у бабинці залишки фундаментів церкви XIV ст. Ще одна спроба реставрації Святоюрського собору відбулася у 1950 році. У1987 році здійснено позолоту бані церкви.

Архикатедра святого Юра повернулась у лоно Української Греко- Католицької Церкви 19 серпня 1990 року.

У 1991 році з Риму до Львова прибув Глава УГКЦ Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. У соборі св. Юра відбувся Синод єпископів УГКЦ.

Згідно заповіту Патріарха Иосифа Сліпого 27 серпня 1992 року відбулось перевезення його тлінних останків з крипти собору св. Софії у Римі до Львова, і поховано в крипті собору св. Юра 7 вересня 1992р. Крипта знаходиться під вівтарем архикатедри, у плані вона квадратної форми, перекрита хрестовими склепіннями, які підсилені арками з опорою на центральний стовп. У підземеллі є шість ніш-саркофагів з базальтовими надгрібними плитами, увінчаними гербами Митрополитів. У стінах запроектовано п'ятнадцять мармурових аркасолей для поховань з кістниць. З 13 листопада 1991р. по 13 березня 1992р., дослідницькою групою археологічної комісії Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, проведено археологічні дослідження у крипті собору. Під час розкопок виявлено ряд унікальних речей церковного вжитку ХУІІ-ХІХ ст., віднайдено тлінні останки галицького князя Ярослава Осмомисла ( 1187р.) - ті самі, які знайшов д-р Ярослав Пастернак в 1937 році у кам'яній раці катедрального Успенського собору давнього Галича у Крилосі. Дослідник, таємно 31 серпня 1939 року, заховав останки князя у крипті собору св. Юра у Львові. Автор "Слова о полку Ігоревім" називає Осмомислом -Ярослава, сина Володимирка. За часів правління Ярослава Осмомисла з 1153р. до 1187р., Галицьке князівство набуло політичної могутності та значного культурного розвитку. Згідно з "Іпатіївським літописом" Осмомисл був похований 1 жовтня 1187р. в соборі Успення Пресвятої Богородиці давнього Галича. Повторно перепоховано тлінні останки галицького князя Ярослава Осмомисла 27 серпня 1992р. в одну з аркосолей собору св. Юра у Львові.

Крипта собору святого Юра стала усипальницею видатних церковних діячів, серед яких - ігумен номінат ЧСВВ монастиря Св. Онуфрія у Лаврові Никифор Шептицький (+5 липня 1776р.), Кардинал Сильвестр Сембратович (+23 липня 1898р.), Галицький  Митрополит Андрей Шептицький ( + 1 листопада 1944р.), Верховний Архиєпископ Кардинал Иосиф Сліпий (+7вересня 1984р.), Архиєпископ Володимир Стернюк (+29 Ж вересня1997р.), Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський (+14 грудня 2000р.).

2001 року з нагоди приїзду Папи Івана Павла II в Україну було відреставровано ікону Теребовлянської Богородиці (реставратори Ярослав та Данило Мовчани).

З 25 по 26 червня 2001 р.Б. у палатах Святоюрського комплексу було прийнято Вселенського Архиєрея Папу Римського Івана Павла II, який коронував чудотворний образ Теребовлянської Богородиці.

Із прадавніх часів Святоюрська гора, увінчана храмом, визначала силует міста.

Шедевр українського барокко собор св. Юра стає символом єднання тисячолітньої культури та духовної християнської спадщини Сходу та Заходу.

Собор і будинки, що примикають до нього, єдині за часом і стилем, створюють прекрасний архітектурний ансамбль. Перша документальна згадка відноситься до 1341 р., коли був відлитий найстарший на Україні, святоюрский дзвін. У 1363 м будується перша кам'яна церква св. Юра - трехапсидна візантійського типу, будівельником якої був автор Вірменського собору архіт. Доринг. Будівництво її затягується до 1437 р. У 1732-1738 р. Починається будівництво нового монастирського будинку. Тепер це північне крило комплексу. У 1744 р. Розібрали стару церкву, скромний вид якої вже не відповідав новим смакам і вимогам, і на її місці заклали новий кам'яний собор. Договір на будівництво храму і дзвіниці підписаний у 1744 р. Львівським зодчим Б. Меретином. Після його смерті в 1759 р. Роботу продовжив зодчий і скульптор С. Фессингер. У цілому, будівництво було довершено в 1764 р., але опоряджувальні роботи продовжувалися до 1770 р. Собор кам'яний, хрестовий, чотирьохстовпний поставлений на високу терасу з парадними сходами. Могутні пілони несуть систему зводів з головним куполом і чотирма низенькими купольними зводами над зниженими кутовими приміщеннями. Високі хрестові зводи перекривають подовжній і поперечний нефи. Фасади собору оформлені розкріпаченими пілястрами спрощеного коринфского ордера. Зовні й усередині собор прикрашений скульптурою, ліпленням, живописом. Декорована скульптурою і балюстрада парадних сходів. У цих роботах брали участь такі майстри,та живописці як Ю. Радзивилловский, Ф. Смуглевич, Л. Долинский. Статуї на фасаді, а також вінчає аттик кінна статуя належать різцю скульптору И. Пинзеля. Пам'ятник відрізняється монументальністю, цілісністю архітектурного образу, органічним синтезом архітектури і скульптури. Одночасно з будівництвом собору обновлюються інші будівлі ансамблю. На початку XI ст. ведуться роботи по прикрашанню собору, по-новому розписаний інтер'єр краківським худож. Э. Фабьянским. У 1905-1911 р. Велися реставраційні роботи. Перервані війною 1914 р., вони відновилися лише в 1933 р. У соборі замінені підлоги, по-новомурозписаний інтер'єр.